КУЛЬТУРНІ ПОТРЕБИ НАСЕЛЕННЯ У ДЕОКУПОВАНИХ ТА ПРИФРОНТОВИХ ГРОМАДАХ
Дослідження «Культурні потреби населення у деокупованих та прифронтових громадах» було проведено Всеукраїнською Асоціацією Соціологів.
Російська агресія на українські території викликала не лише зміни у ландшафті українських регіонів, а й різкі трансформації у соціальній структурі населення цих регіонів та в соціально-психологічному стані окремих громад та їх членів. Всі учасники дослідження підтверджують, що війна вплинула на їх уявлення про власну культуру та самоідентифікацію, зміцнила переконання у значущості культурних цінностей як складника, що утверджує та підтримує національну ідентичність у боротьбі за суверенітет.
СТАВЛЕННЯ ДО ДОЗВІЛЛЯ
За даними кількісного дослідження, зустрічі з друзями (56%), перегляд телепередач вдома (56%) та перегляд контенту в соцмережах (52%) – основні види проведення дозвілля серед респондентів досліджуваних областей України. Слухають музику та читають книги близько 40%, займаються творчістю/хобі – 25%, займаються спортом – 25%, ходять в походи – 16%, відвідують кінотеатри – 15%, ходять до церкви – 15%, грають у настільні ігри – 13%, займають громадськими роботами, волонтерством – 11%. Відвідують театри, музеї – 9%, зоопарки та атракціони – 7%, ходять на концерти – 6%, екскурсійні тури – 6%, відвідують фестивалі – 2%, грають у азартні ігри – 2%.
У ставленні дозвілля очікувано спостерігаються відмінності серед представників різних вікових груп. Так, молодші респонденти (18-35 років) частіше інших зустрічаються із друзями, переглядають контент у соцмережах, слухають музику, займаються творчістю, спортом, переглядають фільми у кінотеатрах, грають у настільні та азартні ігри. Найстарші (51 і старше) натомість частіше інших переглядають телепередачі вдома, читають книги, відвідують церкву. Також є відмінності серед респондентів, котрі проживають у різних типах поселень. Так, мешканці обласних центрів частіше проводять час із друзями, слухають музику, читають книги, займають спортом та різними хобі, ходять в кінотеатри, музеї, зоопарки.
Серед контенту із соцмереж, який споживають респонденти, переважають новини (статті та відео) – 75%, кіно та серіали – 64%, музика онлайн – 57%, стрічки із фото та відео – 56%. Близько половини тих, котрі споживають інформацію із соцмереж дивляться пізнавальний й та навчальний контент або документальні сюжети (46-48%). Близько 40% цих респондентів дивляться гумористичні шоу або розмовні інтерв’ю з відомими людьми, блогерів. Близько чверті дивляться стендапи або виступи коміків, розважальні, чи реаліті шоу.
Серед споживачів телевізійного контенту як продукт споживання переважають фільми та серіали (72%) та новини (66%). Документальні сюжети переглядають 40%, гумористичні шоу – 35%, пізнавальний та навчальний контент – 33%, розмовні інтерв’ю з відомими людьми – 32%, розважальні та реаліті-шоу – 23%.
Кіно та концерти, чи фестивалі – найбільш цікаві культурні заходи для респондентів (по 45%). Спілкування з однодумцями, гуртки за інтересами цікаві для 36% опитаних, спортзали, танцювальні студії – для 32%, театри – для 31%, виставки – 30%, організовані екскурсії – 27%, творчі гуртки – 23%, зустрічі з відомими діячами – 21%. Рівень зацікавленості культурними заходами має вікові залежності. Так, кіно, спортзали, танцювальні студії, творчі гуртки та зустрічі з відомими культурними діячами більш цікаві молодій аудиторії. Серед старших більш цікавим культурним дозвіллям є спілкування з однодумцями або ж гуртки за інтересами. За типом поселення у містах, особливо великих, спостерігається вищий рівень зацікавленості до усіх видів культурних заходів. Натомість у сільській місцевості та малих містах є спостерігається вищий рівень зацікавленості лише до концертів та фестивалів, а також творчих гуртків.
Головними мотивами, котрі впливають на рішення відвідувати культурні заходи є особиста зацікавленість до теми або формату заходу (41%), територіальна доступність (38%), доступна ціна (37%). Також доволі значним чинником є наявність компанії, знайомих (31%). Інші чинники такі як склад артистів (14%), благодійна мета заходу, необхідність організації сімейного дозвілля – малозначимими (по 14%). Оголошення у соцмережах та ЗМІ практично не впливають на рішення відвідувати культурні заходи (6%).
СТАВЛЕННЯ ДО МІСЦЕВИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ
Більше половини опитаних у всіх областях (за винятком Херсонської) зазначили, що у їхньому населеному пункті цілком або скоріше достатньо закладів культури (напр. бібліотек, клубів, музеїв, мистецьких студій). У той же час не менше третини в цих регіонах зазначили, що таких установ є недостатньо. Частіше про недостатність говорили у Дніпропетровській, Запорізькій та Чернігівській областях. На Херсонщині лише чверть заявили, що культурних закладів достатньо, натомість більше 70% відзначили, що їх не вистарчає.
Частіше про достатність закладів культури говорили мешканців обласних центрів, а також ті, котрі користуються послугами бібліотек або будинків культури, а також старші респонденти (51 років і старше).
Ситуація з роботою бібліотек у населених пунктах найкраща у Чернігівській, Сумській та Миколаївській областях, де більше 75% опитаних зазначили, що ці заклади культури працюють у їхніх населених пунктах. Найгірша ситуація – в Херсонській (21%) та Харківській (48%) областях. В інших регіонах майже 60% зазначили, що бібліотеки сьогодні працюють.
Загалом лише близько 10% опитаних респондентів, котрі знають про роботу бібліотек, зазначили, що їх відвідують раз на місяць, або частіше. Близько 15% таких респондентів зазначили, що відвідують їх раз на квартал або півроку. Водночас не відвідують ці заклади культури близько двох третин таких опитаних.
Ситуація з роботою клубів у населених пунктах найкраща у Чернігівській та Сумській областях, де більше 75% опитаних зазначили, що ці заклади культури працюють у їхніх населених пунктах. Найгірша ситуація – в Херсонській (12%) та Харківській (41%) областях. В інших регіонах близько 60% зазначили, що клуби сьогодні працюють.
Загалом лише близько від 14% до 20% опитаних респондентів, котрі знають про роботу клубів, зазначили, що їх відвідують раз на місяць, або частіше. Від 20 до 30% таких респондентів зазначили, що відвідують їх раз на квартал або півроку. Водночас не відвідують ці заклади культури від 30% до 40% таких опитаних. Найбільше останніх у Харківській та Дніпропетровській областях.
Оцінюючи роботу бібліотек за декількома критеріями, їхні відвідувачі відносно краще оцінили роботу працівників цих закладів культури. Також високі оцінки отримали перелік послуг та заходів, а також стан приміщення та матеріальна оснащеність бібліотек.
Найкращі оцінки роботи бібліотек за різними критеріями зафіксовані серед респондентів Харківської, Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської, областей. Серед відвідувачів бібліотек Чернігівської та Сумської областей відносно частіше фіксувалися невизначені оцінки щодо оцінки роботи цих закладів культури.
Оцінюючи роботу клубів за декількома критеріями, їхні відвідувачі відносно краще оцінили роботу працівників цих закладів культури. Також високі оцінки отримали перелік послуг та заходів, а також стан приміщення та матеріальна оснащеність бібліотек. Водночас за останніми трьома критеріями оцінки дещо гірші у порівнянні із оцінками роботи бібліотек щодо стану приміщення та особливо переліку послуг та заходів.
Найкращі оцінки працівників клубів зафіксовані серед респондентів Харківської та Сумської областей. За критерієм стан приміщення відносно кращі оцінки серед респондентів Харківської та Одеської областей. За матеріальною оснащеністю – у Харківській, Одеській та Запорізькій областях. За переліком послуг та заходів − у Харківській, Сумській, Дніпропетровській та Одеській областях.
У Херсонській області питання про критерії задоволеності будинками культури не аналізувалися через недостатню кількість респондентів, які їх відвідують.
Більше 70% не підтримують ідею закриття закладів культури (клуби, бібліотеки) в малонаселених пунктах, якщо вони не справляються зі своїми функціями. Підтримують таку ініціативу 22%.
У регіональному розподілі не спостерігається суттєвих відмінностей у ставленні до такої ініціативи: не менше 70% опитаних в усіх областях не підтримують таку ідею. У вікових групах дещо вищий рівень підтримки (до 27%) оптимізації закладів культури спостерігається серед молодої аудиторії (18-35 років). Водночас навіть серед них тих, хто не підтримує таку ініціативу – 70%. Також не фіксується відмінностей у ставленні до такої ідеї серед тих, хто відвідує або не відвідує бібліотеки. Натомість серед тих, хто не відвідує клуби є дещо вищий рівень підтримки закриття закладів культури (27%), ніж серед тих, хто користується послугами цих закладів (18%).
Попри те, більшість не підтримує закриття закладів культури в малонаселених пунктах, переважаюча більшість (78%) вважають, що відновлювати/відбудовувати зруйновані заклади культури потрібно лише після закінчення війни. Відновлення таких закладів зараз підтримують лише 17%. Цікаво, що найнижчий рівень негайного підтримки відновлення закладів культури фіксується у Херсонській області. Серед вікових груп та мешканців міських та сільських територій не зафіксовано значимих відмінностей у ставленні до необхідності відновлення зруйнованих закладів культури: абсолютна більшість у всіх групах підтримують відбудову тільки після закінчення війни.
Оцінюючи можливості дозвілля у своїх місцевостях загалом відносно кращі оцінки отримали можливості для дітей та підлітків, найгірші – для демобілізованих військовослужбовців та ветеранів, а також людей з інвалідністю. Щодо останніх категорій респонденти найчастіше не могли оцінити рівень можливостей дозвілля для цих категорій.
У регіональному розрізі відносно кращі оцінки можливостей дозвілля для усіх вікових груп населення зафіксовані у Одеській області, найгірші – у Херсонській.
Відносно кращі оцінки щодо можливостей дозвілля для усіх категорій зафіксовані серед мешканців обласних центрів, молоді та більш забезпечених.
Переважна більшість вважають що сфера культури у їхній громаді фінансується недостатньо. Також значна частина опитаних (від 20% до 36% у різних областях) взагалі не змогли відповісти на це питання. Про достатній рівень фінансування говорили від 19% до 26% опитаних. Відносно краще оцінили стан фінансування у Одеській та Миколаївській областях.
Краще оцінюють стан фінансування сфери культури у сільській місцевості, одночасно тут і найбільше тих, хто взагалі не зміг відповісти на це питання. Також відносно кращі оцінки дали молоді респонденти (18-35 років) та ті, хто користуються послугами бібліотек, чи клубів.
Думки щодо необхідності виділення коштів на культурні заходи під час війни розділили аудиторію опитаних. Так, підтримують такі ініціативи 50% опитаних, не підтримують – 44%, не змогли відповісти – 6%.
Дещо вищий рівень підтримки ідеї виділення коштів на культурні заходи під час війни зафіксований у Дніпропетровській та Одеській областях, найнижчий рівень підтримки – у Херсонській.
Відносно вищий рівень підтримки виділення коштів на культурні заходи під час війни також зафіксований серед молодшої вікової групи (18-35 років)та тих, котрі користуються послугами таких культурних закладів як бібліотеки та клуби.
Абсолютна більшість вважають, що культурні заходи у їхніх громадах має фінансувати місцева влада (понад 70%). На центральну владу, бізнес, благодійні фонди, міжнародні, громадські організації і фонди покладають ці зобов’язання від 19% до 29% опитаних, на звичайних громадян – 8%. Подібна думка, які і стосовно фінансування заходів фіксується і щодо фінансування закладів культури в громадах. Переважна більшість (72%) вважають, що повинна робити місцева влада.
ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ
Близькі та знайомі люди (51%), канали в Telegram (44%) та дописи у Facebook (39%) – найпоширеніші джерела інформації про культурне життя у громадах. З інтернет сайтів таку інформацію черпають 27%, з Instagram – 23%, з місцевого телебачення – 16%, місцевої преси – 7%, радіо – 5%.
Про культурне життя громади від близьких та знайомих відносно частіше дізнаються у Харківській та Херсонській областях, з каналів Telegram – у Харківській, Запорізькій та Херсонській областях, з Facebook – у Сумській, з інтернет сайтів та Instagram – у Запорізькій, з місцевого телебачення у Дніпропетровській.
У малих містах та селах частіше аніж в обласних центрах дізнаються про новини культурного життя від близьких та знайомих та з дописів у Facebook. Інтернет-сайти, канали в Telegram, дописи в Instagram – більш частіше виступають джерелами інформації в обласних центрах. Для старших частіше джерелами новин є близькі, знайомі та телебачення, радіо, чи преса, для молодшої аудиторії – інтернет джерела та Telegram канали.
ІДЕНТИЧНІСТЬ
Серед мешканців досліджуваних областей домінує регіональна ідентичність. Також зафіксовано дуже високі показники відчуття серед респондентів української громадянської ідентичності.
Щодо відчуття європейської ідентичності – оцінки посередні. Відносно вищий рівень відчуття європейської ідентичності зафіксований у Сумській, Запорізькій, Миколаївській та Херсонській областях, найнижчий – у Одеській та Харківській. Відчуття радянської ідентичності фіксується у незначної кількості респондентів, дещо частіше серед старшого населення та тих, у кого мова спілкування російська. Дещо частіше про радянську ідентичність відповідали у Одеській та Запорізькій області, рідше – у Сумській.
ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ЯКІСНОГО ЕТАПУ ДОСЛІДЖЕННЯ
- Близькість до кордонів з Росією або до лінії фронту, системні обстріли від початку великої війни, досвід окупації та деокупації, зробили безпеку головним фактором, що визначає життя громад в усіх восьми областях дослідження. Війна та її наслідки спричинили відчутну соціальну ізоляцію та роз’єднання людей в досліджуваних громадах. Ізоляція зростає як всередині громад, так і як процес ізолювання окремих громад одна від одної, від інших областей та регіонів України. Респонденти не тільки менше зустрічаються та спілкуються всередині громади, вони набагато менше подорожують Україною, менше відвідують великі міста та великі осередки культури.
Тривога та страх заважають залишити місце проживання. Про втрачені можливості подорожувати, респонденти шкодують найбільше. Масовий виїзд людей з прифронтових та прикордонних громад лише посилює процеси соціальної ізоляції та депопуляції. Більшу частину часу люди більшості областей (за виключенням Одеської) проводять в межах будинку та подвір’я, в компанії членів родини або співмешканців, бо це безпечно. Війна позбавила людей звичних практик повсякденності (довго гуляти на вулиці, їздити на звичне море, гуляти рідним лісом). Обстріли та прильоти зробили перебування людей за межами дому функціональним та недовгим.В усіх областях дослідження у публічному просторі вкрай мало укриттів, ще менше їх в закладах культури, особливо по селах. Люди нікуди зайвий раз не ходять і дітей не відпускають. Не сприяють соціалізації і культурні послуги в регіонах, які в малих населених пунктах, в містах та селищах під системними обстрілами переважно надаються онлайн.
- Неможливість організувати навчання офлайн, відсутність укриттів та зазначені вище ризики призвели до порушення нормального процесу соціалізації дітей, підлітків і частково молодих людей. Більшість часу діти, підлітки та молодь проводять з батьками та родичами, а не в компанії однолітків. В гаджетах, а не в живому спілкуванні. Онлайн-школа, за свідченням респондентів зменшує вірогідність відвідування як онлайн, так і офлайн культурних подій дітьми. Онлайн-події після онлайн-уроків втомлюють та обтяжують дітей та підлітків. Відвідування офлайн-подій через обстріли та нестабільний графік шкільних занять, загальні ризики виходити за межі дому теж зменшується.
- Постійне відчуття небезпеки, обстріли, руйнування та смерті поряд, призводять до зміни сприйняття часу власного життя жителям досліджуваних громад – «кожен день, як останній», підвищують суб’єктивну цінність часу. Саме тому більшість респондентів цей цінний час життя вважає правильним провести з родиною.
Зростаючі тривожність та доволі високий рівень повсякденного стресу, який відзначають респонденти, також зменшує бажання відвідувати культурні події та заходи. Системний стрес впливає на концентрацію уваги та здатність отримувати задоволення від складного культурного продукту (читання книг, перегляд вистав). Відвідування розважальних та культурних заходів також може супроводжуватися в окремих респондентів почуттям провини за радість, яку вони можуть відчути, починає працювати самообмеження. Ще одним фактором, що зменшує бажання респондентів приділяти час культурним подіям стали нові економічні та соціальні реалії. Більшість респондентів старші 24 років за їх словами почали працювати набагато більше і втомлюватися набагато більше, зайвого часу на культурне дозвілля в них немає.
- Усі респонденти дослідження визнають, що їхні культурні потреби суттєво трансформувалися за час великої війни. Негативний старт цим трансформаціями поклав ще до війни досвід ковіду. Респонденти з сумом згадують часи, коли громади практикували масові культурні заходи, людина могла відчути свою належність до громади, мати досвід соціальної підтримки та соціального єднання, різноманітних соціальних зв’язків та відносин.
Соціальна ізоляція сформувала сильний запит на безпосередні живі зустрічі, відчуття соціального тіла громади (масові заходи), обмін думками, спільне переживання емоцій, проте вони недосяжні через безпекові обмеження. В більшості досліджуваних громад будь-які великі масові заходи зараз заборонені. Живі зустрічі з відомими людьми, «вечорниці», «посиденьки», суспільні простори, де можна зустрітися з однолітками та поспілкуватися – головна потреба, задоволення якої респонденти прагнуть отримати в закладах культури.
- Заклади культури в досліджуваних областях представлені будинками культури, музичними школами, музеями, бібліотеками, центрами культурного дозвілля, театрами, кінотеатрами, спортивними секціями та клубами дозвілля. Всі вони знаходяться в різних робочих станах – від майже повністю зруйнованих та розкрадених окупантами в херсонських громадах та Снігурівці, до діючих з різним ступенем успішності та руйнаціями, як від дій ворога так і від відсутності ремонтів. Заклади культури майже не мають облаштованих укриттів (за виключенням закладів культури в Одеські області, де ця ситуація видається позірно кращою), тому, як правило, працюють повністю, або частково онлайн.
- Заклади культури в досліджуваних громадах надають доволі вузький перелік послуг – гуртки, книги, концерти та вистави (як правило онлайн). Офлайн-події в досліджених громадах проходять доволі нечасто, як правило, в теплу пору року і виключно на вулиці в цілях безпеки. В деяких районах діють обмеження на зібрання (не більше 50 людей для одної події), в деяких їх взагалі не проводять (Херсонщина, громади Сумщини).
Типові офлайн-події – ярмарки та благодійні концерти, дитячі свята, національні пам’ятні дні. Все патріотичної спрямованості. Часто на подіях збираються гроші на потреби ЗСУ, для респондентів це вагома причина відвідувати ці заходи. В більшості громад за словами респондентів, культурну діяльність в закладах культури частково замінило волонтерство та допомога ЗСУ. Робітники культури разом з відвідувачами в’яжуть сітки та готують окопні свічки, збирають гроші.
- Серед усіх вікових груп респондентів найбільш забезпеченою можливостями самореалізації залишається група дітей та підлітків. Майже в кожній з громад, в залежності від безпекової ситуації, вони можуть відвідувати онлайн або офлайн гуртки, музичні школи, сезонні та державні свята, які влаштовують в укриттях або просто неба. Часто дозвілля дітей забезпечується зусиллями міжнародних фондів та організацій (Червоний хрест, ЮНІСЕФ). Заходів, що відбуваються, вкрай мало, вони все одно не забезпечують належного розвитку та соціалізації дітей. Респонденти-батьки хотіли би бачити більше таких зайнять, а також психологічних тренінгів та тренінгів навичок для дітей та підлітків, розвиваючих зайнять, спортивних секцій. Спортивні заклади та стадіони в робочому стані майже відсутні в досліджуваних громадах і запит на них доволі помітний. За якісне дозвілля дітей їх батьки готові сплачувати гроші по своїм можливостям. Розвиток дітей є пріоритетнішим за власний для батьків-респондентів.
Молодь 16-24 років майже немає можливостей для якісного культурного дозвілля в своїх громадах. Більша частина таких респондентів до війни задовольняла свої культурні потреби в обласних центрах, частина з них продовжує це робити, якщо навчається там. Для тих же, хто залишився в своїх громадах відвідування обласних центрів (Суми, Харків, Чернігів, Дніпро, Одеса, Миколаїв або Запоріжжя) сьогодні виглядає ризиковим, бо в великих містах ризики ракетних обстрілів зростають.
Тому ці респонденти вимушено ізольовані в своїх невеликих громадах, з яких їхні однолітки до того ж переїжджають за кордон, або в інші регіони. Це спонукає будувати нові соціальні зв’язки, що складно, оскільки суспільних просторів, де можна проводити час молоді по громадах дуже мало. Головні культурні потреби респондентів цього віку – відволіктися та розслабитися, трохи забути про війну. Вони мріють про фестивалі, концерти, гумористичні шоу, стендапи, зустрічі з відомими людьми та спортивні секції. Також актуальними для них є освітні заходи – тренінги та майстер-класи, психологічні тренінги, театр. Частина з них, з проактивною позицією, приєднується до волонтерського руху.
Стан культури в своїх громадах молоді респонденти вважають незадовільним, застарілим, в громадах бракує як цікавих ідей дозвілля, так і сучасного обладнання для їх реалізації. В окремих громадах цю групу респондентів рятують «посиденьки» та «вечорниці», заходи, які проводять місцеві заклади культури часто за допомогою Молодіжних рад.
Дорослі респонденти 25-40 років є найбільш зайнятою категорією респондентів. Їх культурні потреби як правило опосередковані потребами їх дітей. Для цієї вікової групи в громадах доволі мало культурних послуг було і до війни. Вони мріють про відновлення ярмарків, Днів міста та села, можливості офлайн-зустрічей з цікавими людьми, про корисні майстер-класи та психологічні тренінги, можливість відвідати театр, кінотеатр, або концерт українських естрадних зірок. За ці послуги вони готові сплачувати гроші. Цю вікову групу респондентів більше цікавіть сучасний український культурний контент, який дозволяє більше дізнатися про Україну, її історію та сьогодення (документальні фільми, шоу, цикл передач Дмитра Комарова), сучасна українська та закордонна естрада, сучасні українські та закордоні фільми.
Культурна самореалізація людей 41+ як правило представлена місцевими хоровими колективами, жіночими клубами по інтересах, тематично і за форматом зміщена до віку 60+. Ця група найбільше зацікавлена в отриманні культурних послуг всередині громади, вони є активними споживачами онлайн-контенту, який продукують культурні заклади громади. Проте більша частина їх дозвілля проходить традиційно вдома. Як і інші респонденти вони були б раді концертам, фестивалями, виступам українських культурних діячів та колективів, але вимушено споживають цифровий контент. Ця вікова група найактивніші відвідувачі бібліотек, також, це найбільша патріотична за запитом культурного контенту категорія. Розважальний контент вони часто вважають тим, що зараз не на часі.
- Усі респонденти дослідження, включно з надавачами культурних послуг вважають стан культурних закладів в громадах в цілому незадовільним. Культурним закладам бракує ремонтів, облаштованих укриттів, транспорту для підвозу людей з віддалених сіл. Загального фінансування та сучасного оснащення культурних закладів, осучаснення бібліотечних фондів (лише деякі громади мають змогу його оновити, проте всі активно списали російську та радянську літературу). Друга велика проблема – брак сучасних та молодих кадрів в системі культури. Частина громад формує Молодіжні ради, щоб пожвавити обмін ідеями, проте загалом низька оплата праці, маленькі громади, депопуляція, роблять кадрове питання складним для вирішення. Частково його можна вирішити за рахунок ВПО, вважають респонденти, в деяких громадах жили ВПО з великих міст, проактивні, які проводили цікаві гуртки, проте втримати їх в громадах виявилося складно. Якісні культурні послуги для більшості респондентів – це послуги, які надаються не формально, а від серця, надаються кваліфікованими культурними працівниками, залишають після себе корисне знання або приємний досвід.
- Більшість громад знає про грантову підтримку культури і намагається подаватися на гранти, деякі громади мають успішні випадки отримання та використання грантів. І респонденти, і культурні діячі, і менеджери культури вважають, що культуру в громадах має фінансувати не тільки місцева, але й державна влада, треба підвищувати зарплатню працівникам культури, оскільки респонденти вважають цю роботу престижною по духу, але вкрай недооціненою і не мотивуючою нею займатися.
Також фінансування культури респонденти бачать результатом спільних зусиль усіх можливих учасників: місцевої та державної влади, меценатів, споживачів, що готові сплачувати за культурні послуги, міжнародних фондів та донорів. Визнають важливість та необхідність системної комунікації та пошуків вигідних рішень усіма цими стейкхолдерами на рівні громад. Під час війни місцевий бізнес меншою мірою залучений у фінансування культури та підтримку культурних заходів. Його діяльність більшою мірою спрямована на допомогу армії і забирає суттєвий його ресурс. Респонденти від бізнесу (окрім Одеської області) прохолодно зустрічають ідею самим отримувати гранти та розвивати культуру в громадах. Бути ситуативним спонсором, дитячих та благодійних свят, їм більш зрозуміла ідея.
- Фінансування культури часто сприймається респондентами як конкурентне до фінансування ЗСУ. Саме тому визначаючи велику значущість культури під час війни, вони постійно розмірковують, як фінансувати культуру, якщо гроші потрібні на фронті. Часто це питання не має хорошого рішення з їхньої точки зору.
Частина респондентів вважає, що культуру треба фінансувати мінімально, так, щоб підтримувати зарплати працівникам культури, проводити тільки скромні локальні події, а не дорогі заходи. Потреби фронту мають бути пріоритетом держави, а потім вже культура. Лише частина респондентів говорить про необхідність хорошого фінансування культури навіть в ситуації постійних потреб фронту.
- Покращити стан культурних заходів в громадах та збільшити їх відвідуваність на думку респондентів може стійке досягнення безпеки. Поки немає безпеки, всі рішення можуть носити лише ситуативний характер – облаштування укриттів, оновлення кадрового складу, діалоги з громадою про її інтереси та потреби, краще фінансування подій та їх осучаснення, практики вдячності культурним діячам та підвищення їм зарплатні. Деякі респонденти також згадують розробку стратегії культурної діяльності на рівні громад та системну реформу культурної сфери, якою має займатися держава.
- Всі респонденти відзначають інтегративну та об’єднуючу роль культури під час війни. Саме українська культура, на їх думку в цій війні є головним об’єктом агресії з боку окупанта. Знищуючи культуру, він намагається знищувати українську ідентичність. Громади, які пережили окупацію знають це наочно. Для майже всіх респондентів культура під час війни стала тим, що ефективно проводить межу між «своїми» та «чужими», підкреслює право українців на суверенітет, є важливою основою ідентичності.
Інтерес та запит на українську культуру виріс в усіх громадах та в усіх вікових групах респондентів. Респонденти сприймають українську культуру як ту, що «виходить із тіні», була захована, затиснута, спочатку радянським, потім російським пануванням, містить в собі багато загадок. Для старших респондентів вона також є свідоцтвом про те, що все було не так, як вони думали та вірили, тому їх інтерес до розкриття та дослідження української культури доволі високий.
Багато респондентів «відкрили» для себе українську культуру, як давню, так і сучасну саме під час війни, або трохи раніше. При чому важливим виявилося збільшення українського культурного продукту в ЗМІ та на інтернет-ресурсах за декілька років до війни. Саме тоді респонденти почали його споживати, а вже потім самостійно шукати, а війна лише прискорила ці процеси, як і процеси відмови від російського культурного контенту.
Усі респонденти дослідження заявляють що відмовилися від споживання російського культурного контенту, це зробили і молоді, і зрілі респонденти і це стало головним моментом в зміні їх культурних смаків. Вони не тільки не хочуть, але й не можуть вживати російський контент, який тепер видається їм агресивним та загрозливим, тим, що може нести в собі пропаганду. Частина з них не тільки відмовилися від російської культури, але й намагаються говорити українською мовою в публічних місцях, приймаючи участь у дослідженні.
Культура також виступає для респондентів як один з інструментів боротьби, вони кажуть про спротив, який об’єднаний навколо української культури, крім того, відзначають прагматичні моменти культури – гастролі українських культурних діячів дозволяють збирати гроші на армію.
Разом з цікавістю до української культури зросла цікавість респондентів до української історії, та локальної історії громад. Багато респондентів заявило, що саме війна пробудила їх цікавість щодо історії громади, її назви, тих пам’яток що розміщені на її території. Багато респондентів називають території де вони мешкають цікавими, а їх локальну історію нерозкритою. Цікавляться вони і історією інших регіонів України. Контент присвячений звичаям та пам’яткам інших регіонів викликає живий інтерес.
Сама по собі культура не забезпечує респондентам відчуття безпеки, проте працюючи в прифронтових та прикордонних громадах заклади культури забезпечують відчуття нормальності буденного життя, допомагають відчути себе ніби в довоєнному житті, зрозуміти, що не всі про них забули (особливо, якщо до громади хтось приїжджає зовні з зустрічами, тренінгами, тощо), що іншій Україні на них не байдуже. Тому зберегти осередки культури, хай і ризиковано близько до фронту, потрібно. Культура та культурні події допомагають респондентам трохи розслабитись, відійти від відчуття постійної загрози, зняти психологічне напруження. Всі ці стабілізуючі функції культури респонденти відзначали як вкрай важливі. Так само негативно респонденти ставляться до закриття культурних закладів в малонаселених пунктах. Вони пропонують реорганізувати, ремонтувати, проводити кадрові зміни, але не закривати заклади культури, бо закриття таких закладів на їх погляд пов’язано з швидким занепадом села.
- Окупація, деокупація та життя під обстрілами суттєво вплинула на ідентичність респондентів. До початку великої війни ідентичність не була питанням, на яке вони мали собі відповідати, вони про неї не замислювались. Але окупація та війна гостро поставили питання громадянської ідентифікації. Частина респондентів відповіла на нього, визначивши себе як українців, навіть як «сильних українців», частина залишається в стані пошуку відповіді, бо оминути це питання вже неможливо. Як правило, останні – це люди, в яких багато родичів в Росії, які досі вважають російський народ братнім, але при цьому тими, хто зрадив братерству. Також є ті, хто за думкою респондентів, визначив себе не як українці, кого в громадах доволі обережно називають «зрадниками», «тими, хто має іншу точку зору», «тими, хто зачаївся». Останні є серйозною фігурою замовчування, респонденти кажуть про них дуже неохоче, вони свідомі, що обговорюване відкрито, це питання може породити розкол в громадах. Респонденти переживають українську ідентичність як таку, що зазнає загрози через близькість до кордону з росією або близькість лінії фронту. Вони знають тих, хто в їх громадах досі дивиться російське супутникове телебачення та читає російськи телеграм-канали. Старші респонденти відзначають, що війна стала наріжним каменем для спільнот і ті, хто почуває себе українцями «пробудилися та усвідомили» це. А ті, хто не відчув, навряд чи мають майбутнє в спільноті: «У багатьох жителів мозок повернувся», бо ніхто не вірив у війну, а зараз ніхто не пробачить її втрат.
За тим, як респонденти описують досвід своєї ідентичності, які наводять її ознаки, можна говорити про те, що українська ідентичність формується як громадянська ідентичність відкритого доступу, а не закрита традиційна етнокультурна ідентичність. Частіше респонденти говорять про українську ідентичність в термінах свідомого вибору ідентичності, а не народження, сили та свободи бути українцем. Ця ідентичність є складеною, бо разом з українською ідентичністю в кожній з громад зростає сильна локальна ідентичність, загострена війною та специфічним досвідом виживання кожної з громад. Респонденти одночасно і представники своїх громад, і українці, об’єднані загальною ідентичністю. Українська культура задає тяглість українській ідентичності респондентів. Дозволяє розуміти її як давню, багату, ту що має традиції, долучатися емоційно до спротиву намаганням знищити власну ідентичність, який український народ чинив доволі давно. Українська культура також стає тим, що робить українську ідентичність видимою за межами України. Респонденти переживають досвід гордості, що весь світ тепер знає Україну та українців як хоробрих людей.
- Зміна ідентичності допомагає респондентам критично глянути та культурний спадок, що залишається в їх громадах. Більшість респондентів виступають проти відновлення радянських пам’ятників в своїх громадах. Виключення вони роблять лише для пам’ятників Другої світової війни, пам’ять про неї для них не отруєна російською пропагандою. Також є помітна частина респондентів, яка вважає, що якою б не була історія, це наша історія, тож демонтувати ті пам’ятники, які не несуть прямого ідеологічного навантаження все ж не треба. Частина респондентів підтримує демонтаж усіх радянських пам’ятників і перенесення їх до музею. Респонденти визнають, що заклади культури в їх громадах потребують відновлення, проте вважають його не пріоритетом першої черги. Першими мають відновлювати критичну інфраструктуру, лікарні, школи, будинки для життя, а вже потім має прийти черга культурних об’єктів та закладів культури. Респонденти згодні з тим, що розвиток культури в їх громадах має бути спрямований на пошук та відновлення пам’яток культури та історії. Їм самим цікаві ці пам’ятники і вони часто бачать в них туристичний потенціал. Респонденти підтримують появу культурних продуктів, що описують життя їх громади під час війни, найбільше вони хочуть відобразити в культурних продуктах мужність та спротив їх громад.
